Нова реальність, в якій ми тепер живемо, вимагає від нас нових знань. Ми постійно повинні дбати про безпеку — свою та своїх дітей. А зараз ще й маємо вміти розпізнавати вибухонебезпечні предмети і знати правила поведінки з ними. Цього ж треба навчати і наших дітей.

👉 Ділимось порадами психологині Світлани Ройз про те, як правильно поговорити з дітьми, щоби не налякати їх та донести важливу інформацію.

Як почати розмову з дитиною?

1. Виберіть час, коли дитина не зайнята грою чи мультфільмом.
2. Оберіть місце, де б вам всім було зручно і безпечно. Чим складніша розмова чи тема, тим більш стійкою має бути наша поза, повільнішим темп розмови, і ми уважніші до реакції, зміни пози, питань дитини.
3. Скажіть, що зараз ви самі вивчаєте щось абсолютно нове і дуже важливе, і попросіть дитину допомогти вам запам’ятати цю інформацію.
4. Нагадайте, що зараз всі ми допомагаємо нашій армії. Ворог може завдавати шкоди, навіть, коли ми не бачимо його поруч. Ми зараз у безпеці, але нам важливо бути пильними та уважними і допомагати і собі та іншим.
5. Пам'ятаєш песика Патрона? Ти знаєш, чим він займається? Він допомагає знаходити вибухонебезпечні предмети. Вибухонебезпечні – це коли існує небезпека від вибуху. Уяви, що ми проходимо підготовку разом із Патроном.
6. Знаєш, які бувають небезпечні предмети? Покажіть зображення міни і запитайте, чи знає дитина, що це. Скажіть, що це міна. Спочатку краще показати ілюстрацію, а наступного разу можна показати реальне фото.
7. Запитайте дитину, на що їй схожий цей предмет. Відповіді можуть бути найрізноманітніші. Вислухайте усі варіанти, а потім додайте, що цей предмет називається міна і вона дуже небезпечна. У ній захований механізм, що вибухає. Коли ви показуєте картинку, якщо дитина намагається торкнутись самого зображення вибухонебезпечного предмета, скажіть їй: «звикаймо – ні в якому разі, навіть на картинці ми не торкаємося. Не чіпай!»
8. Спостерігайте за реакцією дитини, якщо ви бачите, що її поза змінилась, що м'язи напружились, дитина зачаїла подих – запропонуйте обійняти. І скажіть: «Ми зараз в безпеці. І будемо в безпеці. Ми вивчаємо це, щоб наші прогулянки були веселими і безпечними». Можна сказати дитині: «пам’ятаєш під час карантину у нас були правила – носити маску, дотримуватись дистанції. А зараз – під час війни і після війни будуть деякий час нові правила. Бути уважними і пильними».
9. Розкажіть дитині, де можуть знаходитись міни. Вони можуть сховатися у траві, кущах, під деревами, біля будинків та парканів, можуть бути приклеєні до стовбурів дерев чи причаїтись у лісах, парках чи дитячих майданчиках у тих містах, де велись бойові дії.
10. Вивчіть разом головне правило - не підходь, не чіпай, телефонуй 101.

Вивчіть корисну руханку

👋 Закріпіть правила безпеки в жестах: що більше каналів залучено до запам’ятовування, то кращий ефект. 

Складіть ручки як бінокль та прикладіть до очей - так позначаємо бути уважними

Перехрещуємо руки біля грудей - так позначаємо не чіпаю

Витягніть руку вперед - аби позначати “не підходь”

Піднесіть долоню до вуха, аби позначити телефон

Нам усім треба бути дуже уважними. Якщо ти побачиш якийсь невідомий предмет  —  не підходь, не чіпай, обережно відійди назад і повідом про знахідку когось із дорослих або зателефонуй за номером 101 і рятувальники неодмінно приїдуть, щоб знешкодити предмет і знову зробити це місце безпечним для людей.

👄 Повторіть разом слова:

Не підходь. Не чіпай. Повідомляй чи телефонуй.

Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Діти втрачають звичну повсякденність та впорядкованість життя. Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків.

Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.

1. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину. 

Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні, але дорослі також мають відповідальність убезпечити їх від небезпечного контенту. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Це нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну. 

2. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни. 

Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Діти можуть отримувати інформацію з різних джерел, тому важливо уточнювати у вашої дитини,  звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива - виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність та критичне мислення, розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини - вона мислить, важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значимим дорослим, коли захоче. 

3. Обмежте потік новин.

Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного  віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.

4. Зосередьте увагу на допомозі. 

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш - підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка - понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та  приносить стишення і психологічний комфорт.

5. Слідкуйте за станом дитини. 

Оскільки війна триває і новини про воєнні події оточують нас звідусіль, триваючи  нон-стоп, важко зосередитися на чомусь іншому. Водночас ви - батьки, найбільш значимі люди та орієнтир для своєї дитини, а їй вкрай важливо, щоб ви цікавилися й новинами із її життя. Продовжуйте  спостерігати за станом дитини, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового? Чи ти знаєш, як справи у …(ім’я друга/подруги дитини?«, «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».

6. Подбайте про себе. 

Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Натомість зосередьтеся на якомусь важливому завданні або робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією - це допомагає і дітям.  

1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.

2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

3. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

Що таке шкільна зрілість?

  Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

   Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років – це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, логічно запам’ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації.

 Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

  Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатися у школі.

   Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знання, уміння, навички, звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.

   Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої уразливості.

 З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, стилю спілкування у родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.

- Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

- Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?

- Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?

- Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

- Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

- Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

- Чи вміє вона відміняти іменники за числами?

- Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?

- Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?

- Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

- Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?

- Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

- Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

- Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

- Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

- Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?

- Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

- Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх:

15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;

10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

- повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

- Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції.      У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу

ØДіти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу . Вони не беруть участь у спільній діяльності, соціальних заходах. Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.

ØДитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося – не можуть реалістичо пояснити.

ØМоже почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.

ØВідсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

ØПсихосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

ØОбмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

Ø Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Скільки дітей страждають від булінгу

За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу

Психологи визначають декілька основних причин:

ØЗанижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

ØДомашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

ØАтмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

ØУ першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

ØДайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

ØЗапевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

ØПам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

ØСпробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

ØЗапропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

ØРозкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

ØСпитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

ØПам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

ØСпільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

ØОбговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

ØВажливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

ØПідтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

Ø Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Чому важливо вчасно відреагувати

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

Øвтрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

Øвідчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

Øвтрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

Øвтрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

Øчастіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

Øчастіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

Øчасто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

Øпотерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися. Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності. Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу. Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки. "Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?

Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

Наші поради будуть вам корисні і допоможуть виростити дитину, яка турбується про довкілля.

Купуйте своїй дитині книги та іграшки з «зеленої» тематики

Купуючи нову книгу або іграшку для малюка, пошукайте таку, яка буде нести в собі природозбережуючий зміст. Це можуть бути книги з розповідями на тему природи, з повчальними історіями про турботу про тварин, екологічні іграшки або навіть прості м'які іграшки-тварини, які навчать вашу дитину любити братів наших менших і піклуватися про них. 

Дайте маляті можливість познайомитися з природою

Навчайте і виховуйте дитину на прогулянках, розповідаючи про дерева, квіти, тварин і птахів, які вам зустрічаються. Забороняйте рвати квіти, щоб потім тут же викинути, або ламати гілки на деревах. Змушуйте малюка викидати сміття тільки в урну або нести до дому, якщо такої немає. 

Крім того, якщо ваш малюк вже шкільного віку і в школі пропонують поїздки в зоопарки, ботанічні сади, дільфінаріі і т.д., не відмовляйтеся. Ці поїздки та екскурсії будуть дуже корисні для вашої дитини, допоможуть їй краще пізнати і сильніше полюбити природу.

Зробіть турботу про природні ресурси стилем свого життя

Всі ми знаємо, що дітки беруть приклад зі своїх батьків. Розкажіть дитині більше про охорону навколишнього середовища, подавайте приклад, вимикаючи світло і воду, коли вони не потрібні, викидаючи сміття по різних контейнерах (якщо такі встановлені у вашому дворі). Економте природні ресурси і користуючись органічними речами з матеріалів вторинної переробки, саморобними предметами для побуту (наскільки це можливо) - зараз можна знайти купу ідей для хенд-мейд декору, прикрас, іграшок зі старих матеріалів, які напевно знайдуться у вашому будинку. 

1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині. Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш», а потім дивується чому він не може пограти на майданчику сам?! Але всі ми хвилюємось про наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого і не влучив»…

2. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).

3. Навчіть дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, ніколи не влазьте (звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама вас не попросить. Так ви вчите дитину самостійно долати труднощі.

4. Перш ніж щось зробити замість дитини спробуйте словесно розказати малюкові як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити,спробуй»

5. Якщо дитина задає Вам запитання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає. Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї (звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».

6. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з батьками. (Мушу наголосити, що це нормальні періоди розвитку особистості). В таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалося б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити замість дитини. Просто підтримуйте її.

7. В залежності від віку дитини, намагайтесь питати думку малечі коли вирішуєте сімейні справи. «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?»

8. Якщо вас запитують про малечу в присутності неї самої, дозвольте дитині самій відповісти. І взагалі, не обговорюйте дитину в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька. Коли діти чують, як їх обговорюють, вони відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.

9. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності. Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «я бачу чистий килим і складені в корзину іграшки, навіть той конструктор, який вже декілька днів лежить в кутку. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер закривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.

10. Намагайтесь вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонуйте «давай, хто швидше складе ці кубики до кошика!». Можна сказати про заохочувальний приз (ні в якому разі не пропонуєте дорогі речі). Це може бути: додаткова серія мультифільму, додаткова цукерка, банан…

11. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.

12. І на останок – довіряйте власній дитині. Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому ще раз переконатися.

Маленька дитина не завжди одразу оволодіває правильною вимовою, навіть при нормальному мовленнєвому розвитку.

Багато звуків дитина вимовляє майже без зусиль: [м, н, т, п] і, звичайно, голосні звуки. Найважче даються шиплячі [ж, ш, ч], свистячі [с, з, ц], а також сонорні [р] і [л].

Неправильна вимова в дітей до трьох років є нормою. Але не пізніше п’яти-шести років дитина має оволодіти правильною вимовою всіх звуків рідної мови. Після цього віку будь-які порушення у вимові звуків вважаються дефектом звуковимови.

Наведемо тут дані, які допоможуть батькам слідкувати за своєчасною появою в мовленні дитини різних звуків.

Наприклад, у віці 1—2 роки в мовленні дитини з’являються звуки А, О, Е, П, Б, М; у 2—3 роки — звуки І, И, У, Ф, В, Т, Д, Н, К, Г, Х, Й; у 3—5 років — звуки С, З, Ц, Ш, Ж, Ч, Щ; у 5—6 років — звуки Л, Р.

Логопедичні ігри не завжди передбачають проведення окремих занять із вправами для вироблення чіткої вимови звуків. Логопедичний елемент повинен бути практично в кожному занятті з мовлення. Головне — самому чітко вимовляти слова і давати дитині час для того, щоб чітко висловитися. Іноді те, що ми підганяємо дитину, може призвести до заїкання. Отож краще зачекати і послухати повільну розповідь дитини, аніж злякати її поспіхом.

Пропонуємо нижче логопедичні ігри для дітей від двох до шести і більше років.

Гра «Чарівна скринька»

(для дітей 2—4 років)

У яскраву коробку складаємо різні іграшки, а потім дістаємо по одній і просимо, щоб дитина чітко назвала, що це. Можна ускладнити завдання, пропонуючи назвати предмет в однині і множині або таким чином: одне яблуко — багато яблук, одне слоненя — багато слоненят.

Гра «Станемо звірятами»

(для дітей 2—4 років)

Показуємо на малюнку або у вигляді іграшки певну тварину, бажано, щоб це були різні тварини, які «вимовляють» різні звуки (ворона, джміль, змія, поросятко, пес, кіт, бджола, лев, тигр, миша, жук). Просимо повторити звуконаслідування. Таким же чином можна наслідувати звуки води, яка крапає із крана — крап-крап, звуки барабану — бам-бара-бам, звуки шуму дерев під час вітру — ш-ш-ш тощо.

Гра «Впізнаємо звук»

(для дітей 4—6 років)

Даємо завдання впізнати якийсь один звук у словах, наприклад, [с]. Називаємо слова лисиця, слон, шлях, суниці, вихователь, син, сорочка, ворона, сорока, синиця, зима, весна.., а дитина повинна плескати у долоні, коли почує потрібне слово. Можна замість плескання придумати картки. Наприклад, якщо слово підходить, підняти зелену картку, якщо ні — червону.

Гра «Який у кого хвіст»

(для дітей 5—6 років)

Беремо зображення тварин. Дитина повинна назвати останній звук у назві тварини, тобто «хвіст» цього слова. Для початку краще вголос називати слово, чітко вимовляючи кінцевий звук.

Щоб мовлення вашої дитини добре розвивалося, необхідно звернути увагу на загальну моторику. Відомо, що чим краще рухова активність дитини, тим краще розвивається її мовлення.

У дітей з порушенням мовлення дуже часто страждає загальна моторика: рухи недостатньо чіткі, наявне недо­статнє відчуття ритму, координації тощо.

Для того, щоб зробити рухи дитини більш скоординованими, обов’язково робіть з нею ранкову зарядку, частіше вмикайте музику, особливо мелодії, різні за темпом. Хай дитина танцює. Якщо ви бачите, що дитині важко зорієнтуватись, у якому темпі рухатись, почніть це робити разом з нею.

Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину.

Фізичні навантаження

Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі спортивні ігри: футбол, волейбол, теніс тощо, здійснювати велосипедні прогулянки з ровесниками, а ще важливіше - разом із батьками. 

Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, світла і тіні створює особливу музику картини. Колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача особливий психофізіологічний вплив.

Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку людини.

Позитивні емоції

З давніх - давен відомо, що  усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження і заспокоює дитину.

Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і В.Бехтєєв довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвитку організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Тому прогулянки з дитиною у парку або виїзди на природу усією сім'єю - найкращі ліки від нервових перенапружень та чудовий засіб зміцнення родинних стосунків. 

Гра

Гра - явище феноменальне, вона притаманна всім дітям. Без неї дитина не може нормально жити та розвиватись. Особливого значення набуває участь в іграх дітей та батьків під час спільного проведення відпочинку.

1. Тільки правда! Не придумуйте казок про лелек і капусту, якщо хочете зберегти довіру у відносинах з дитиною, і якщо не хочете, щоб малюк згодом почав шукати інформацію з інших джерел (вулиця, Інтернет…) Єдино правильна відповідь:«Я тебе народила», або «Ми з татом тебе народили»

2. Відповідайте мовою, зрозумілою дитині (залежно від віку). 3-річному малюку скажіть «Я тебе народила», «Ти жив у животику у мами, а потім з’явився на світ». Старшим діткам розповідайте, називаючи речі своїми іменами, та зважаючи на те, що дитина уже знає.

3. Видавайте інформацію порціями. Не поспішайте з деталями і глибокими поясненнями, поки дитина сама не уточнить те, що її цікавить. Малюку може бути достатньо вашої відповіді «Я тебе народила». Не заглиблюйтесь в подробиці, поки дитина сама не запитає. Продовжуйте по-трошку видавати інформацію. Дитині потрібен час, щоб «переварити» почуте. Малюк сам запитає вас, коли освоїть те, що уже почув.

4. Називайте речі своїми іменами. Частини людського тіла мають свої назви. Пеніс, вагіна – не соромтесь вживати їх з дітками від 5-ти років. Дитина повинна зрозуміти, що це не жарти, а досить серйозні теми.

5. Якщо не знаєте, що відповісти, так і скажіть! Попросіть дати вам кілька годин часу, щоб зібратись з думками і сформулювати відповідь. Підготуйтесь, і обов’язково поверніться до цієї розмови, навіть якщо малюк уже забув.

6. Не забудьте наголошувати на тому, як сильно любили мама з татом одне одного, перш ніж захотіли синочка/дочку. І люблять до цих пір!

7. Якщо вам соромно, ніяково, незручно, дайте почитати книгу, або почитайте разом.  Щоб подолати зніяковілість, спробуйте розповідати так, ніби це урок анатомії для малюка (робіть поправки на вік)

8. Пам’ятайте, що краще дитина дізнається від вас про всі інтимні подробиці, ніж знайде відповіді з інших, не зовсім прийнятних, джерел!

Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.

До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.

1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот, і великі вушка, як у справжнього…» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє відношення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».

2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.

3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідаль-ність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.

4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.

5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприйма-ється дитиною всезнаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.

6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.

7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.

8. Давайте можливість дитині експериментувати, задо-вольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.

9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.

10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав“. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.

11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.

12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.

13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».

14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.

15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.

Замість роздратованого: “Пішли швидше, скільки тебе чекати!” Скомандувати: “На старт, увага … руш! Побігли! “

Замість загрозливого: “Їж, інакше не отримаєш десерт” порадувати: “Після того як зникне ця крииихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачненьке”.

Замість грубого: “Прибери за собою” вимовити мрійливим голосом: “От якби ти був чарівником і зміг би начарувати порядок на столі …”

Замість розсердженого: “Не заважай!” Сказати: “Іди, пограйся трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято”.

Замість незадоволеного: “Не вередуй, піратська футболка в пранні, одягай ту, яка є” примирити з неприємністю: “Дивись-но, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо!”

Замість риторичного:  “Ляжеш ти, нарешті, спати?!” Поцікавитися: “Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?”

Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини,

а не почуття, не емоції!!!

Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.

Якщо уникнути заборони не вдалося, то замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях».

Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.

Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.

Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.